Ден Осман — засновник роупджампінгу

17.02.12 17:27

Ден Осман (Dan Osman)Інколи люди підсвідомо розуміють, що фінішну стрічку свого життя вони розірвуть в мить своєї ейфорії на піке, чи падінні розвитку захоплення свого життя. Захоплення, чи швидше назвати, — фанатизм, який змусить віддатися йому від початку першої секунди знайомства до останнього вдоху перед останнім кроком.

Френк Гембл не почув голосу Дена у слухавці. Зробивши висновок, що телефон вимкнувся через динамічний ривок шнурів на яких летів Ден Осман, він залишив повідомлення на голосову пошту їхнього відчайдушного товариша — «Неймовірно! Ми чекаємо дзвінка з розповіддю і вже вирушаємо до тебе!».

Напевно в той момент у Френка Гембла та Джима Фрітша були думки «Ех! Дарма ми не змогли поїхати до нього. Дарма ми зважили на сильну бурю...». Ден Осман, найвідоміший на той момент скелелаз-екстремал у світі, мав здійснити зі скелі «Похила Башта» на Йосеміт (Yosemite) роупджамп-стрибок. І на протязі 335 метрів відчувати вільний політ будучи обмеженим і врятованим лише альпіністичним шнуром, який мав його зупинити над землею на висоті приблизно 50 метрів біля підніжжя тої ж самої скелі-башти. Це буде найдовший та найнебезпечніший стрибок який тільки виконувала людина. Прогноз погоди і так був несприятливий, але в день стрибка всі шляхи з долини Сквоу були заметені снігом і проїзд був заборонений поліцією штату. І Френк, і Джим були досвідченими стрибунами. Джим був затятим стрибуном з банджі-джампінгу. Френк був прихильником бейс-стрибків (BASE jumping). І єдиною вимогою в нього було — це наявність місця для приземлення у підніжжі буль-якого підвищення над землею, чи це є міст, будівлі, промислові об’єкти, скелі, вежі.

Скелелаз Ден ОсманКілька хвилин назад вони разом з Деном рахували відлік перед здійсненням цього стрибка. Летіли разом з ним. Слухаючи, хоча і по телефону, свист вітру у вухах. Рахували 12 секунд польоту вздовж 335 метрів висоти. Уявляли які відчуття заполоняють серце Дена Османа, як він пишається цим найдовшим у світі — роупджампінгом, як серце насолоджувалося хвилею адреналіну, який народився за ці 12 секунд вільного падіння. Ніхто до нього з цієї скелі не стрибав роупджампінг. Він буде першим. Ден буде перший хто підкорив цю скелю «Похила Вежа».

Ден за свої 35 років подолав довгий та тернистий шлях, щоб заслужити повагу та захоплені погляди від скелелазів, альпіністів, екстемалів в будь-якому прояві, у свій бік. Ось вже 10 років Ден робить стрибки вільного падіння, які до нього фактично ніхто не спробував це зробити. Стрибки зі скель лише з альпіністичним шнуром, який і мав рятувати його перед самою землею. Свій шлях покорення скель почав як звичайний скелелаз. Першою цитаделю для нього стала Печерна гора біля південного озера Тахо. За кілька років проведених там, Ден Осман підкорив важкодоступні маршрути, які стали для нього потребою. Скелі замінили йому блага цивілізованого світу: гроші не були метою, але були необхідні рівно стільки скільки потрібно було на спорядження, в нього не було зручних ліжок, не було теплих ванних кімнат, не було і потреби в телефоні та е-мейлі. Загальноприйнятий устрій життя пересічної людини не приваблював його, як і інших шукачів пригод. Такий вільний спосіб життя, щоправда, приносив і незручності з боку «пересічного» світу у вигляді неоплачений штрафів, нелегальні транспортні засоби, не приведену до ладу квартири. І немає нічого дивного, що ці незручності стояли на останньому місці у списку пріоритетів. Одного разу батько Дена, Ліс Осман, поліцейський-пенсіонер, американець з японським корінням,Стрибок зі скелі сказав йому: «Більше не буду тобі допомагати з неоплаченими штрафами.» Ден ледве зводив кінці з кінцями, і заледве вистачало на оплату медичного догляду та допомозі своїй Доньці Емми, яка стала вінцем короткочасного кохання з подругою. Але друзі не залишили його. Та бо й самі були такі як він — справжніми затятими скелелазами. Його товариш-скелелаз, Роджер Рогальський, який по сумісництву був і хірургом-ортопедом відзначав його щиру доброзичливість. «Найгостріший конфлікт розбивався об його посмішку та добрі слова» — розповідав він.

В кінці 80-их років Ден Осман став відомим скелелазом завдяки тому, що полюбляв підкорювати скелі без страхувальних шнурів та лише сам, наодинці. У 1989 році під час спроби видертися на Печерну гору заввишки 1564 метра, йому ніяк не вдавалося закріпитися над підступним виступом. Відлік спроб покорити «Примарного володаря» вже дійшов до кількох десятків разів. І кожний раз повисаючи на страхувальному шнурі, Ден починав все заново та й заново. І спонували до цього вдалі спроби кількох французів, які на його очах видерлися на вершину. Після чергового зриву і прольоту кількох метрів на страхівці Ден Осман відчув, що цей «політ» приносить більше задоволення, ніж сам процес підкорення вершини. Це стало ключовим моментом у його житті. Зовсім скоро Ден закинув скелелазання та повністю перемкнув увагу на стрибки з мотузкою, які зараз всі називають — роупджампінгом. Оточуючі не всі розуміли його нове захоплення, і дивувалися впевненості Дена довіряти життя альпіністичному шнуру. Але новий вид спорту збирав все більше прихильників і шукачів нових вражень. Здійснюючи стрибки з мотузкою з маленьких висот і піднімаючи ліміт все вище та й вище Dan Osman одночасно вдосконалював техніку роботи зі спорядженням, створив власну систему, яка убезпечувала життя стрибуна, оцінював різні види спорядження для роупджампінгу. Стрибок з мостаВ легендарному Йосеміте, та й не тільки там, Ден збирав новоспечених прихильників «контрольованого вільного падіння», щоб показати та навчити. Це було щось нове. Швидкість падіння необмежена нічим, наближення землі з кожною миттю, природній страх — це все стало метою «нового спорту». Новий екстрім не терпів помилок. І послідовники Дена намагалися чітко виконувати вказівки та рекомендації гуру «вільного падіння». На жаль, не завжди. 1994 року, Боббі Гарвер, досвідчений скелелаз з 25-тирічним досвідом за плечима, не розрахував розтягнення мотузок та розбився при стрибку на мості Юта об скелю. Детальні інструкції Дена наголошували на випробуванні моменту розтягнення мотузок на малих висотах перед здійсненням стрибка з основного об’єкту. Хтось покладав відповідальність за трагедію на Дена. Але збільшення популярності стрибків з мотузкою все розставило на свої місця.

Рон каук, 41-річний скелелаз, розповідає: «Я не зміг стрибнути. Не зміг зробити цей крок у прірву зі скелі. Не наважився. Страх скував мій розум. Стрибок зі скелі неможливий.» Каук був одним з кращих скелелазів і досить довго жив в долині Йосеміте. Не зважаючи на це, Рон говорить: «Ден, як ніхто інший, знає, що робить. Хоча я не схвалюю, що будь-хто недосвідчений може стрибати. Джон Бахарев почав стрибати у 80-их. Це наштовхнуло на думку, що щось не те зі скелелазанням. Це не є вірний напрямок.» В день найтривалішого та найнебезпечнішого стрибка Дена Османа з «Похилої Вежі», Рон Каук зовсім недалеко від табору Йосеміте підкоряв ще одну скелю.

Скелелаз Dan OsmanЧлен команди рятівників «4-го» табору Дік Поттер, за плечима якого 26 років виснажливого стажу скелелазання, розповідає свої враження від знайомства та спілкування з Деном: «Кожний раз коли я займаюся альпінізмом та скелелазанням, я вважаю, що все в мене під контролем, що я володію ситуацією. Здійснивши лише один стрибок, який безумовно мені сподобався, я задумався над тим «живий» я, чи «мертвий». Я був вибитий з колії. Але професійна впевненість, холоднокровність в роздумах та плануванні стрибка, чіткі інструкції, і запевнення Дена, що цілу ніч він не спав і обдумував стрибок, — змусили мене ні на йоту не сумніватися в тому, на що я погодився. Місцева влада давно вже заборонила бейс-стрибки, тому аналогічно і стрибки «контрольованого вільного падіння» були нелегальними. Та й місцеві рейнджери уважно стежили за Деном і записали у «кадастр потенційних клієнтів» пошуково-рятувальних служб. Не менше незручностей та клопоту приносило місцевій владі те, що багато стрибків Дена були зазнімковані як на фото, так і на відеоплівку, чи то для реклами, чи то для пригодницького відео. А в такому ракурсі це сприймалося глядачами, особливо тінейджерами, як виклик спробувати нову пригоду на свою голову. Після перегляду стрічки «Повелителі скель 5» (Masters of stone 5) в мене було двозначне відчуття, особливо після попередження перед початком фільму: «Якщо бажаєте жити довго та щасливо, не намагайтеся повторити те, що зараз побачите.» Але цей фільм приніс славу Дену Осману серез широкого загалу.

Це попередження насправді досить сильно відлякує звичайних людей, як в принципі, і бувалих відчайдух-екстремалів. Але слова несуть чітке пояснення, що ви можете втратити, якщо щось піде не так. Dan Osman жартівливо підіймався на скелі на час, спробував проїхатися велосипедом на краю прірви, поставити скейтборд «на диби» над прірвою, пролетіти без парашута на літаку, Ден Осман стрибає з мостаякий був експериментальним, і багато іншого, якого просто не бачили інші. Можливо він намагався відчути межу, відчути напругу фінішної стрічки життя у своїх руках, чи на своїх грудях, коли її розривають перетинаючи фініш. Можливо для Дена цією межою була смерть, якби це дивно не звучало. Насправді людина ніколи не зможе передбачити все. Не зможе прорахувати абсолютно все. Шось може піти не так. Але людина завжди намагається досягнути максимум відчуттів, відчути максимум напруги, доторкнутися до межі. І заради цього людина намагається дійти до самого краю. Та Дена це не зупиняло. Восени, в кінці жовтня, Ден Осман приїхав в Йосеміт з чіткою метою здійснити стрибок, який би змусив всіх не ставити під сумнів рекорд. Вірні друзі допомагали в цьому. Встановили необхдні гаки та кріплення на Похилій башті. Натягнули необхідне спорядження: тірошну перекладину та товстий натягнутий шнур між вежею та меншою скелею під назвою Фіті Барс. Траєкторія польоту пролягала так, що приземлитися він мав далеко від скель. Перший стрибок був з 50 метрів, потім 80, 150, 220... Заповітна цифра «335 метрів» була вже майже поруч. 26 жовтня Ден поїхав до своєї доньки, Емми, яку дуже любив, і намагався її часто відвідувати, і не хотів змушувати її турбуватися про себе. Автобіографічна книга Ендрю Тадхантера «Падіння примарного повелителя», 1998 року випуску, наводить слова Дена Османа: «Я можу розчарувати всіх, — друзів, рідних, знайомих, але тільки не її. Тільки не Емму. З нею все буде ОК.»

Повернувшись після зустрічі з донькою Ден одразу попав в руки рейнджерів. Арешт був наслідком його безлічі дрібних адміністративних порушень, починаючи від кермування авто з простроченою ліцензією водія, і закінчуючи не сплатою штрафів. Підкорення скелі14 днів Ден провів в тюрмі Йосеміт. Родичі та близькі затянули паски, щоб сплатити штрафи в сумі 22500 доларів. Перед Деном поставили жорстий ультиматум щодо його подальшого життя. Вимагали від нього привести до ладу свої справи, задуматися над майбутнім. Деякий час Ден прожив в Рено, де він провів його з донькою Еммою, та другом Еріком Перманом. Ерік намагався пояснити та змусити обдумати подальші дії, показати судді, довести всім і самому собі, що від сьогодні буде інше життя за правилами прийнятими у суспільстві. Для цього він приніс у суд своє спорядження з наміром розпрощатися з ним. Але щось підсказувало Еріку Перману, що це не кінець. 18 листопада Осман закликав товариша Майлса Дестшера для того, щоб поїхати в табір Йосеміт та зняти спорядження, оскільки воно було під загрозою демонтування рейнджерами згідно присуду окружного суду. Проїхавши ніч вони прибули на місце лише на наступний ранок. Спорядження було на місці. Спорядження пробуло на скелях більше місяця. Більше місяця справжньої осені Йосеміт зі снігом та дощем. І Ден стрибнув з 270 метрів висоти. «Як же так?» — запитувався Дена Майлс. На що Ден запевнив, що спорядження розраховане на сходження і в гірших умовах, в тому числі і на Еверест, і дощі та сніг не вплинули критично на міцність та надійність. І мотузки є придатними для своїх цілей. Зробив стрибок і Майлс, який довіряв словам Дена. Стрибок був ейфорією для них. Вони знову відчули присмак життя та вільного падіння.

На наступний день, 23 листопада 1998 року, мав бути здійснений рекордний стрибок. О 16:15 Майлс знову стрибнув. Поспішаючи на вершину Башти Майлс застав Дена, який поспішав скинути та підготувати шнури для здійснення свого рекордного стрибка. Ще до заходу сонця...

Роупджампінг Дена Османа з «Похилої Вежі»Дейтшер згадував: «Було погане передчуття. Все було не так. Ден збирався стрибати під незвичним кутом. Йому потрібно було перестрибнути спочатку рятувальний шнур, який вже не було видно в сутніках. Додав до мотузки 22,5 метри. Втричі більше, ніж зазвичай після першого стрибка. Отже, в підсумку, Ден стрибав з висоти 335 метрів, і мав зупинитися в 50 метрах над землею. Мене це тривожило. Я не був спокійний. Я невпинно повторював, що це невірно». Осман, у звичній для себе спокійній манері та впевненим голосом запевнив, що все гаразд. Діставши з кишені стільниковий телефон Ден зателефонував Гемблу та фрітшу та й сказав: «Це мій стрибок. Я зроблю крутий стрибок!». Поклавши телефон Ден розпочав відлік. «Все гаразд?» — перепитав Ден Майлса Дейтшера. «Хлопці, я вас не розчув!» — сказав Осман у слухавку. «Ні. Ми нічого не казали. Давай стрибай!» — відповіли двоє друзів.

Останній раз Ден рахував відлік до кінця. І стрибнув вниз з Похилої Вежі.
Мотузка натянулася як струна, але це не був максимум. Був характерний звук. Самотній крик серед скель. Дейтшер щодуху побіг донизу припускаючи, що Дену потрібна допомога, оскільки він міг вдаритися об дерево. На гукання Майлса до Дена не було відповіді. Пробираючись крізь чагарники та перестрибуючи слизьке каміння Дейтшер шукав одночасно яскраву каску Дена. Біля основи башти Майлс побачив вгорі обірвану мотузку, яка вільно гойдалася серед верхівок дерев. На холодному камінні лежав Ден. Без жодного руху. Намагаючись контролювати себе Майлс Дейтшер прислухався до тиші сподіваючись почути хоча б слабке дихання Дена, відчути на кінчиках пальців пульс Османа.

...В паніці кричав у слухавку Фрітшу про трагедію, благав про неможливу допомогу у службі порятунку 911. Прибулі рейнджери та судмедексперти не змогли дійти до місця трагедії, через негоду та каміння, і зателефонували Джину Поттеру з рятувального підрозділу, щоб знайти притулок для захисту від ведмедів та койотів.

Спорядження висіло там аж до 23 листопада тому, що його важко було зняти. Лише в грудні воно було відправлено на дослідження до виробника Black Diamond Equipment. Місцева влада приймала участь у розслідування трагедії. Виробник зробив висновок, що причиною нещасного випадку стала помилка Дена Османа при розрахунку кута самого стрибка, що призвело до надмірного навантаження на один з вузлів системи. Рейнджери до цього часу офіційного підтвердження даної версії не зробили.

28 листопада над холодним, майже зимовим, озером Тахо, на Печерній скелі, прах Дена Османа розвіявся попелом. Біля 200 чоловік його близьких та друзів провели поглядом його останній політ. Вони відпустили розірвану фінішну стрічку його життя.

ANGELo

Коментування цієї статті закрите.

---