17 вересня, субота... Ранок... 8:30... Автобус виїжджає з автовокзалу... Ось так і починається мій шлях в Кам’янець-Подільський... Їхати довго, прибуття десь в 13:00... Повернувся до вікна... Включив музику... По дорозі пару разів відрубують, було кілька зупинок в невеликих селищах...
І ось вже десь пів на першу. Під’їжджаємо до Кам’янець-Подільського.Починаю думати... «Ну ось, ще трохи... і ти вже стрибнеш з моста — круто!».
Висадився на головній вулиці (начебто), буквально відразу сів у маршрутку (№ 10) і за кілька хвилин був вже на мості «Лань, що біжить».
Ось йдеш по мосту, дивишся вниз і аж дух захоплює... Високо, десь 60 метрів як-не-як... Природа дуже класна, скелі... Ух...
Підійшов до організаторів. Повідомив, що я приїхав на роупджампінг (так як реєструвався у них на форумі). Буквально через пару хвилин мене вже одягали в спорядження.Причепили позаду мотузку. Одночасно проводили інструктаж як правильно стрибати, під яким кутом, як тримати руки. По закінченню інструктажу, сказали перелазь через поручні...
Пульс відразу почастішав. І ось я по той бік поручнів. Одразу впадає в око висота, далі звертаєш увагу на ту красу що тебе оточує... і немає нічого що тебе від неї обмежує... Пульс піднявся ще вище... Крутяться думки, в стилі «офігіти!» та «Ну нарешті... Клас!... Зараз буду стрибати... Як це буде!?... Які будуть відчуття!?... Скоро дізнаюся... Клас...!»
Чується зворотній відлік... «Три... Два... Один... Пішов!» І я відриваюся від моста...
При відриві час сповільнюватися... Відразу відчувається як кров хлинула до мозку... Дух перехопило... Вже все про що думав до стрибка, забулося... Вже летиш... В голові — «офігіти! Я лечу... «і» шуговжмзщьелтгчс «(це я не опечатався... це дійсно такі думки)».
Кілька секунд і відчуваєш, як ти зупинився... Тебе потягнуло в право...Ти розумієш, що цей кайф пройшов... Серце б’ється... В голові каша... Пів хвилини і тебе вже опустили на землю... Зняв спорядження і пішов піднімати назад, на міст «Лань, що біжить».
Починаєш відчувати, що в горлі пересохло... Весь гориш... Намагаєшся зрозуміти як це було, але все що можеш збагнути це те, що було «круто», «афігенно», «неописуємо», «мозговзривающе»... По іншому мозок відмовляється думати... Адреналін...
Піднявшись на міст, вже трохи заспокоївся, але все ще складно зрозуміти як же це було... Думаєш при другому стрибку вже усвідомлюєш все.
І ось я стою вже вдруге по той бік поручнів... Вже приблизно знаєш, що ти будеш почувати і потрібно намагатися отримати ще більше кайфу... Чую знайомий відлік... і ось я вже в стрибку...
На цей раз я вже розумію все... Час зупинився... Намагаєшся зрозуміти, що ж ти відчуваєш в польоті... А нічого... Ви колись задумалися, що таке падіння?... Як виявилося, ти нічого не відчуваєш... Таке враження що ти висиш в повітрі а земля до тебе наближається, не ти... Також картинка в очах по боках розмивається. Намагаєшся оглядітися по сторонах, дивишся вперед, бачиш всю цю природу і розумієш, що тебе від неї нічого не відокремлює і ще більше кайфу від цього отримуєш. І знову тебе зупинили, а так хочеться щоб це ніколи не закінчувалося...
І ось третій стрибок. Стою я на перилах... Спиною назад... Слухаю інструктора, як правильно падати... Чую відлік... І...
У перший же момент коли я починаю відхилятися, я відчуваю щось інше, щось таке захоплююче і страшне... Може це страх?... Не знаю... При перших двох стрибках такого не відчував... (можливо це через те, що ти небачиш, що відбувається...) та й такого відчуття я ще не відчував ніколи в моєму житті... Ще крутіше стрибка передом раз в 10... А передати його я не можу... Як не старався, слів для цього ще не придумав... І я почав крутитися... Як виявилося, зробив навіть подвійне сальто... Це було круто!
