Просмотр сообщений
1
Про мій перший стрибок / Роупджампінг. «Мій пункт призначення...»
« : 29.08.2011, 22:04:09 »
Життя не зрозуміла річ... живеш і все життя шукаєш, а пошук нескінченний.
В моєму житті настав момент, коли дорога стала вузька і зовсім не така, якою я хотів рухатися далі, а в голові стояли тільки одні питання — ЯК? КУДИ? і знову ЯК? На деякий час я завис... панувало відчуття повної апатії.
Вузька дорога привела мене до вибору з неосяжною прірвою. Свідомість поставила завдання — ризикнути, подолати її і вийти на широку магістраль своїх можливостей чи залишитись на місці і дивитись вниз...
Відважившись підсвідомо розумів, що зможу. Ще за 2 дні в грудях усе скувало і відчувався страх схожий на страх темряви.
Ранок проведення стрибка неначе в трансі. Виражалось це у вигляді безглуздих жартів та «підлякування» моєї «групи підтримки».
А далі все швидко: Приїзд, парковка і бігом на міст «Лань, що біжить».
Валєра питає: «Твоя дитина»?
Я: «Так»
— Тоді без черги...
Пям’ятаю 3...2...1... Пішов. Далі все як увісні, тільки відчуття на папір не передаються, але попробую.
Відразу дійсно схоже на стрибок на турнік, але за мить А-а-а-а-а-а-а і щось подібне до електричного струму, який пронизує все тіло і захоплює дух. Далі було бажання жити, жити і бачити всіх... пішло слайд-шоу в долі секунди, потім думка: я придурок... розіб’юсь...
Далі я різко полетів в сторону — відчув те, чого ще не було в житті — 100% щастя! А ще я просто радів і гойдався над деревами, річкою, рибалками... і перша моя фраза: «Мужики, а риба клює?»
В моєму житті настав момент, коли дорога стала вузька і зовсім не така, якою я хотів рухатися далі, а в голові стояли тільки одні питання — ЯК? КУДИ? і знову ЯК? На деякий час я завис... панувало відчуття повної апатії.
Вузька дорога привела мене до вибору з неосяжною прірвою. Свідомість поставила завдання — ризикнути, подолати її і вийти на широку магістраль своїх можливостей чи залишитись на місці і дивитись вниз...
Відважившись підсвідомо розумів, що зможу. Ще за 2 дні в грудях усе скувало і відчувався страх схожий на страх темряви.
Ранок проведення стрибка неначе в трансі. Виражалось це у вигляді безглуздих жартів та «підлякування» моєї «групи підтримки».
А далі все швидко: Приїзд, парковка і бігом на міст «Лань, що біжить».
Валєра питає: «Твоя дитина»?
Я: «Так»
— Тоді без черги...
Пям’ятаю 3...2...1... Пішов. Далі все як увісні, тільки відчуття на папір не передаються, але попробую.
Відразу дійсно схоже на стрибок на турнік, але за мить А-а-а-а-а-а-а і щось подібне до електричного струму, який пронизує все тіло і захоплює дух. Далі було бажання жити, жити і бачити всіх... пішло слайд-шоу в долі секунди, потім думка: я придурок... розіб’юсь...
Далі я різко полетів в сторону — відчув те, чого ще не було в житті — 100% щастя! А ще я просто радів і гойдався над деревами, річкою, рибалками... і перша моя фраза: «Мужики, а риба клює?»