Се зенiт щастя навiть для щастя самого!..
(Іван Франко)
Я впевнено крокував мостом «Стрімка лань» до ще однієї галочки в моєму списку «Що я обов’язково повинен зробити за життя». Каньйон дихав на мене приємною прохолодою, а знизу стрімкий Смотрич відбивав ще тепле проміння вересневого сонця. Міст «
Стрімка лань» вібрував кожен раз як по ньому їхала вантажівка чи автобус. Комусь і цього б вистачило для екстриму. Але... НЕ МЕНІ! Я приїхав на
Роуп джампінг!
«На позиції» декілька таких же відчайдухів жартують, сміються і всіляко відганяють
страх і
сумнів. Дехто вже й встиг стрибнути, а дехто тільки лаштується.
— Ти наступний. — попередив Анжело, який того дня (а мо він і завжди такий) був схожий на радянського десантника у відставці. Мурашки пробігли по спині і повернулись назад. «Нафіга воно мені все нада було» © — згадав я слова
Vitalikа з
першого його подвигу. Та сам і відповів: «Нада Фєдя, нада!».
І ось вже я стою «в обладунках». Взуття прикріпив до ніг скотчем, аби не погубити. Дихати, як і думати, стає тяжко. Слухаю інструктаж, проте сам я десь далеко, не тут...
Я, звісно, не один десяток разів думав про стрибок і до цього епічного дня. Тоді уявляв, що
найжахливіше — перелізти через перила. Так! Справді
страшно... Ноги мої тряслися рівно, як і міст, і я вже поганенько розумів, що робиться. Переліз! То не
найстрашніше! Стою... Піді мною 50 з лихом метрів, рибалки, які вже, мабуть, звикли до такого і, навіть, не крутять пальцем біля виска, та веселий потічок Смотрича.
В голові густий туман...
— Голову вверх! На трубу оно дивись! — корегує мене вічнопозитивний Зіппо.
Так от!
Найстрашніше?! Ось воно! Тут і зараз! Бадьорим голосом білявий хлопець (Зіппо), який тільки-от мене інструктував почав зворотній відлік:
— Три!Ні... Передо мною не пронеслися всі мої 20 років життя в картинках. Я зосереджуюся... Я абстрагуюсь...
— Два!В голові мільярди думок. Встигаю зловити... Одну.. Другу... Третю... Всього три з мільярдів...
1
Я зроблю це! 2 А
страшно ж як!
3 Пля... Зараз скажуть «пішов!», а я
боюся... Проте
стрибну з першого «пішов!» - я ж мужик!
— Один! Зв'язок із зовнішнім світом втрачається. Я реально відчуваю, що думки вже не вміщуються в голову. Тілом проходить разючий холодок. Поки я ще при здоровому глузді (?) — в один голос із Зіппо лунає мій вопль:
— Пішов!!!... Навколо все перестало мати значення... Я в паралельному вимірі... Я відчуваю все і нічого водночас... Прострація... Ейфорія... Фрустрація... Мене розірвало на молекули, а потім зібрало докупи... Тоді ще раз... Ні одна клітина мого тіла не могла «прохавати» що сталося, але кожна з них перебувала на зеніті щастя... Приходжу до тями, бо вже фізично відчуваю, як голову «розриває» від думок. Хотілося кричати... Що кричати?! Як воно, взагалі, кричати?! Я не «вирубився»? Я при тямі? Так!!! Бачу Смотрич внизу... Відчуваю все і нічого водночас... Смик! Стоп! Все!
Йой!!! Ще не придумали слова щоб сказати, щоб висловити, щоб описати
ТЕ, що зі мною сталося... Аби стрибав якийсь хвацький поет то дуже довго був би в творчих пошуках епітетів, перифразів та метафор...
Це роуп джамп! І я зробив це!P.S. Дякую Зіппо, Анжело і Андрію за стрибок!
P.P.S. «Спиною» страшніше! Мій третій стрибок був спиною, а четвертий буде «з сюрпризом», а п’ятий знову спиною, а шостий...
P.P.P.S. Фото вставити поки не можу
Просмотр сообщений
