■ ■ В ЕКСТРЕМАЛІВ НАБУВАЮТЬ ПОПУЛЯРНОСТІ ВИСОТНІ "ПІРНАННЯ" НА АЛЬПІНІСТСЬКІЙ МОТУЗЦІ.
На відміну від традиційного банджі роуп-джампер не «підстрибує» назад угору, а гойдається під мостом, наче маятник.
Новинкою екстрим-розваги є те, що людина перебуває у вільному падінні аж 3 секунди. Приблизно стільки ж, часу «летить» парашутист, який стрибає з літака на висоті тисячі метрів.
Найвищий міст України — «
Стрімка лань», що з’єднує береги річки Смотрич, ідеальне місце для роуп-стрибків. Між найближчими опорами моста відстань дуже велика, навколо буяє зелень.
Та коли стоїш над 70-метровою прірвою, а дві мотузки завтовшки сантиметр — єдине, що зв’язує із життям, про краєвиди думати не хочеться. Коліна тремтять, серце калатає ніби аж у скронях. У думках мимоволі прощаєшся з близькими і починаєш шалено любити цей світ. А пориви вітру раз у раз підштовхують із мосту — найважче наважитися на перший стрибок.
«Від
банджі-джампінгу роуп відрізняється насамперед канатом для стрибків, — розповідає «Експресу» Валерій Рукавишников, один з організаторів нового атракціону в Україні. — Гумовий канат для.
Перед роуп-джампінгом тремтять навіть парашутисти, за плечима яких по 200 стрибків».
банджі дуже товстий, він сильно розтягується, а потім стягується. Ми ж використовуємо динамічний альпіністський шнур, який майже не розтягується. У діаметрі він не грубіший за звичайну запальничку. Таким чином людина, прив’язана за ноги, тулуб і плечі, летить у вільному падінні доти, доки сягає мотузка, а потім просто гойдається під мостом. Коли джампер повністю зупиняється, ми не підтягуємо його назад, а опускаємо донизу».
...Відразу виникає острах: чи не буде зупинка наприкінці «польоту» надто різкою? Не хочеться ж, щоб мізки змішались у «каш». Втім, виявляється, уся система абсолютно безпечна.
«По-перше, для більшої надійності ми використовуємо дві мотузки і дві підвіски, — заспокоює Валерій. — Та й сама підвісна система дуже надійна. Спершу до мосту приєднуються обидва краї короткої мотузки так, що вона звисає півколом. До неї на рухомому механізмі вже приєднуються два довгі канати. Тобто виходить, що під час стрибка спершу трохи натягується коротка мотузка. До її центру, завдяки рухомому механізму, ковзають довгі. Це максимально зменшує навантаження на хребет у момент динамічного ривка».
Відчуття, які виникають під час вільного падіння, неможливо з чимось порівняти. Уже не бачиш і не чуєш нічого. Пік емоцій, мабуть, настає наприкінці «польоту», коли сягаєш мутної води річки. Тільки згодом, коли мотузка спокійно погойдується під мостом, страх минає, і ти розумієш, що це задоволення вартує 150 гривень, витрачених на нього. «Перед роуп-джампінгом тремтять навіть парашутисти, за плечима яких по 200 стрибків, — зізнається Валерій, який уже тривало займається парашутним спортом. — Наважуються на роуп не всі. Воно й не дивно: парашутисти звикли самі контролювати увесь хід подій. У роупі ж від людини не залежить нічого. Ваше життя — у чужих руках. Крім того, парашутист звик бачити величезні відстані до землі. А тут — лише 70 метрів, які чомусь здаються такими неосяжними!»
Газета Експрес 23-24 червня 2009 року № 88 (4673) ст. 15 Христина СЛЮСАР
