Автор Тема: Роупджампінг. «Потрійна ранкова кава»  (Прочитано 14762 раз)

Mars

  • Newbie
  • Сообщений: 5
Пишу про перший стрибок, чи то пак про перших 3 стрибки ;D. Дарма, що із запізненням, але все ж таки.
Стрибнути  вирішив давно і ось випала нагода. Вибачайте, що може трохи розтягую розповідь, але хочу описати якомога повніше і яскравіше :).
Ранок перед стрибком. Прокинувся о 3:17, так чітко запам’тав цей час :). Мій біологічний будильник ніколи не підводив, та цього разу збудив мене на годину раніше. Зарано він спрацював. Перевернувся на  інший бік, намагаючись заснути. Дарма. Завалили м’ягко кажучи незначні переживання і думки. Вмить пригадав як напередодні підбадьорив знайомий:
— Завтра їду в Кам’янець стрибати.
— О, клас. Яка висота?
— Десь 50 м.
— Так це ж як стрибнути з цього будинку!
При цих словах вказавши на 14 чи то 16 поверхівку, біля якої ми саме проходили.
— Ага, точно! — відповів я і ми обидва зареготали мов коні ;D, через 10 хв забувши про цей жарт.
Зараз же, вночі, було геть не смішно.
Уявив себе на даху багатоповерхівки, приготуванння до стрибка. АААА, жесть. Геть інакший ефект, ніж вдень. Сердце прискорило ритм — 120 ударів :).
Даа, заснув я точно :D.
Проте поступово напруга спала, хоча думки все ж там.
Через 10-15 хв чи й більше, бо я вже втратив відчуття часу, знову відчув новий приплив мандражу :). Знову мотор в грудях набирає обертів :). Цього разу разу мозок прокручує  відео попередньо проглянутих роуп-стрибків.
Ну ні фіга собі, промайнула думка взагалі десь зашитись і не їхати :). Але це лише на мить, зараз же відкидаю цей абсурд. Треба зав’язувати з цим. Ніби прослідкувавши хід моїх розмірковувань лунає стандартна мелодія нокійовського будильника. Підриваюсь. Явно втратив відчуття реальності — година спливла, немов кілька хвилин. Встав, вмився, подумав чим би поснідати та одразу зрозумів, що в горлянку нічого не полізе :). Можна лише чаю :).
Далі геть заспокоївся. Успішно і без особливих хвилювань добрались до місця призначення, тобто до мосту «Стрімка лань».
Хоча й погода геть не сприяла — йшов дощ: місцями нестабільно, але заважав, проте бажання стрибнути було величезне.
Прибули десь о 7 ранку, підійшли до хлопців, поздоровались, тривоги не відчував :).
Так як з самого початку я запланував 3 стрибки, а мої друзі по одному, то і стрибати першому випала честь мені, хоча признатись щиро — не дуже це мене тоді радувало :).
Надягаю спорядження — спокійний. Підійшов до перил, глянув вниз — брудний Смотрич, я все-одно спокійний. Проводять інструктаж, але у мене ця інфа в одне вухо влітає, а з іншого — вилітає :). Переліз через перило, усвідомлюю, що зараз стрибаю саме я, а не хтось «лєвий» ;D. Дивлюсь лише на горизонт.
Слідуюча хвилина випала з моєї свідомості. Події відбувались немов у якомусь калейдоскопі.
Відлік. Момент відштовхування я не зрозумів, спрацюваав мій внутрішній, заздалегідь настроєний автомат. Думки в голові змінюють одна одну з блискавичною швидкістю, хоча маю сумнів, що в той момент вони мали місце :). Проте це не завадило усвідомити сам процес польоту — сперло груди; страх, що присутній з самого початку і наростає з кожним метром :) і лише в кінці падіння він досягає свого апогею.
Ривок. Страх трансформується у відчуття ейфорії, самовдоволення, неймовірне відчуття захоплення від щойно пережитого. Дуже важко це все передати на словах. Це просто кайф :).
Та на жаль це прекрачне відчуття дуже швидко минає, по мірі того, як тебе опускають на «точку приземлення».
Повертаюсь на міст задоволений, можливо аж занадто, попереду ще 2 стрибки. Друзі стрибнули і як мені здалось, дуже швидко знову надійшла моя черга :). Та цього разу вже страшніше, тому що відомі приблизно відчуття, які на мене чекають. Проте це лише ще більше заводить. Знову одягаю спорядження, знову мене чіпляють до мотузок. Цю спробу вирішую здійснити з перил). Вилажу на перила. Відчуваю, що ноги злегка тремтять :). Ловлю себе на цьому і думаю аби тільки ніхто не помітив. Знайшов за що паритись :). Попереду стрибок :).
— Готовий?
— Готовий!
Але руку не відпускаю ;D.
— Готовий?
— Да!!
Здається навіть не дочекався закінчення відліку :). Знову ж той неусвідомлений момент відриву і неймовірно швидке наближення брудно-незрозумілого кольору води.
Ривок. Мене розхитує, мов маятник. Все. Лише враження дещо сильніші. Довелось аж руками за голову схопитись :), щоб не зірвалась :).
Так, явно приг був кращий, чи то перила допомогли? :) Зрозуміло, що ні. Просто очікування емоцій нагнітило сильніші відчуття.
Спуск. Я в перебуваю немов у стані невагомості, по іншому не знаю як це описати просто.
Підйом на 3 приг.
Цього разу мені радять стрибнути спиною вперед, мовляв так геть інші відчуття.
Поки на мене одягають систему вирішую  як стрибати :). Та що тут думати, я тільки за :). Якщо відриватись, то на повну :).
Сказати, що було страшно, коли переліз перила — це нічого не сказати. Даа, тут  сміло можна «наложити в колготи» і ніхто не буде докоряти ;D.
Слухаю краєм вуха настанови, киваю, що зрозумів (хоча чітко лише чув, що слід падати, немов втрачаєш свідомість, надіюсь не втрачу ;D). Вся інша інфа закарбувалась навіть не знаю де, адже людина не може адекватно сприймати все, коли вперше стоїть но 50 м мості, спиною до прірви. Дивився потім відео і здається стрибнув, так як казали, напевно дійсно — нема тут нічого складного :).
Що ж сказати про цей стрибок.
Найнезрозуміліший для мене зі всіх 3-х. Найбільш схожий до стрибка з парашутом. Той же страх і відчуття розпирання грудей, але тут я не зрозумів як я падав, якби не глянув відео, то й не дізнався б :). А ще ж і очі закрив для більших вражень :). Що ж, свого я добився, нові враження одержав :).
І в кінці хочеться сказати, що для мене основна відмінність від стрибка з парашутом — чітке усвідомлення самого польоту (окрім 3-го стрибка) — і це круто :). Широко вибалушені очі та переляканий фейс теж мали місце і це вже не так круто, звичайно ;D. Проте немає цього відчуття незрозумілості, яке дратує навіть, не дає в повній мірі «прочувствовать» все до дрібниць. Однак це моє суб’єктивне враження.
Навіть і не знаю чи стрибав ще хтось після нас, адже погода не радувала та і взагалі це був останній день, адже стрибки в Кам'янці відкладаються на евизначений термін :-[.
Хочу подякувати організаторам за шалений драйв, який ми отримали :) і яскраві й незабутні враження. Буду й надалі з вами стрибати :).

angelo

  • Global Moderator
  • Сообщений: 59
  • Володар душ
О так. Тобі та твоїм друзям пощастило тоді стрибнути...  :good: Інші змушені були задовільнитися кавою на автовокзалі.
Завжди найцікавіше читати враження людей від стрибка спиною. :D
«Роль сумасшедшего очень удобна.» к/ф «Узник замка Иф».