Lviv RopeJumping club
Творчість => Про мій перший стрибок => Тема начата: Marilyn от 21.04.2011, 15:21:04
-
«Іноді таке враження,
ніби це було зовсім нещодавно,
а іноді, ніби і не зі мною»
Вечір напередодні. Спекотній довгий тяжкий робочий день вже позаду. Попереду — багато кілометрів дороги, гарне місто Кам’янець-Подільский. Ах, ну і міст «Лань, що біжить» (http://ropejumping.lviv.ua/articles/strimka-lan), звісно, теж.
Але справжнє щастя приховане в очікуванні. Я стояла, не могла навіть уявити собі, що мене чекає попереду, більше того, я була достатньо втомлена, щоб взагалі забути і не думати про сам стрибок. Але щось грандіозне я все ж таки очікувала, просто не розуміла, що саме.
Чесно зізнаюсь — вся серйозність мого намірення до мене дійшла тільки в 5 ранку, коли я вже стояла на мості і подивилася вниз, оцінивши пейзажі. Виявилось, що таку лаконічну фразу, як «Ой, цікаво, а що я тут роблю в суботній ранок?» можна висловити неймовірною кількістю матів. Хоча б подумки :) Але все, вже приїхала, відступати нема куди. Та й варіантів не багато: або я стрибаю першою, або другою.
Тим часом я всерйоз почала розглядати ідею стрибнути з плеєром. В тому є кілька сторін: романтична, і практична. Романтична полягає в тому, що в житті як у кіно: настрій, ефектність і враження від епізоду багато в чому залежать від саундтреку. А практична сторона дуже прозаїчна - просто є хоч якийсь шанс, що мої барабанні перетинки не постраждають від моєї надмірної емоційності. :D Навіть підібрала найбільш вдалі композиції. Але кишені не надто надійні, і жодної гарантії, що телефон не опиниться у власному вільному падінні немає..
Не дивлячись на те, що погода в такий час була просто ідеальна — свіжа і приємна — спроба привести до ладу хаотичні думки була марною. Тим часом вирішили, що я стрибаю другою. Я була тільки за. Але моя черга настала якось дуже швидко. Несподівано навіть :D Та як співає Сергій Бабкін «Глупо печалиться, если шагнул, так иди до конца...» Так що все вибір зроблено.
Тадададааам. Ось він, момент ікс. :) Насправді, найбільше незручностей було через високі перила моста, адже дивитись вниз не можна, і намацати під собою опору не зовсім просто, особливо якщо зважити на паніку, яка починала зароджуватись в голові.
«Я кажу три, два, раз, пішла — і ти стрибаєш. Жодних зайвих дій, слів і думок. Дивись вгору на сорок п’ять градусів. Вниз не дивись! Стрибати треба як на турнік. Зрозуміла?»
Зрозуміти я зрозуміла, але абсолютно не знала, як вчинить далі мій мозок і моє тіло. Було передчуття, що я просто можу схопитись руками за перила, і на тому все скінчиться.
Але ось команда «три-два-раз-пішла», і я стрибнула перш ніж змогла щось подумати. Єдине, що я змогла зрозуміти під час падіння – я лечу вниз головою. Просто якось надто швидко річка до очей наближалась. :D
Дивні відчуття. Безумовно, вони були потужні, бо навіть кричати не було ні потреби, ні бажання. Але розтлумачити їх я змогла далеко не одразу (тому, коли мене спускали вниз мене набагато більше хвилювало, що там трава до колін, вся ще в ранішній росі, з різними колючками і що моє взуття до того не пристосоване).
Насправді, цілковитий драйв, і немає тут ніякої лірики.
Але... На цілих 3 секунди ти маєш змогу виключити мозок і ні про що не думати, сконцентрувавшись просто на своїх емоціях і відчуттях. І тоді, безперечно, можна відчути, що ти знаходишся в повітрі. Або, навіть, в небі. Небо ж починається з землі. Ти й не дихаєш поки летиш. Бо не лишається часу навіть на такі прості дії, коли навколо тебе настільки складні і настільки нові враження. Ось воно — відчуття абсолютної свободи підвищеної концентрації. Десь там на трасі залишились всі проблеми і переживання, від яких, можливо ти кілька місяців марно намагався втекти. Страх теж лишився там. А стрибок — то своєрідний холодний душ, який може привести до тями і змушує дихати. Глибоко, і на повні легені.
Навіть страшенна спека не вплинула на враження.
Просто більше ніщо не мало значення.
P.S. Велике-велике дякую організаторам. Вражень було більше, ніж здавалось :)
-
Фантастика! І для кожного стрибок стає новим подихом?! Ніби «А що я до цього часу робив?!» :D